А вже восени того ж року Басурін ставши “заступником міністра оборони по роботі з особовим складом”. 43-річний Грановський за останні три роки побував у кількох кредит без довідки про доходи іпостасях. З травня по листопад 2014-го був “міністром палива і енергетики ДНР”, звільнився через свою незгоду з тодішньою ідеєю “націоналізації” промислових активів Ахметова, за що навіть на деякий час потрапив “на підвал”. Сплив як “директор департаменту зовнішньої політики адміністрації глави ДНР”, а з жовтня 2015-го по лютий 2016-го виконував обов’язки “глави адміністрації міста Дебальцевого”, після чого транзитом через “адміністрацію” Захарченка знову повернувся у “Радмін ДНР”. Прикметно, що, як і Захарченко, Пушилін раніше здебільшого орієнтувався на Ріната Ахметова, а тепер цілком на Суркова.
Ця квазіфінансова установа здійснює виплату пенсій з “Пенсійного фонду ДНР”, приймає оплату “комунальних послуг”, встановлює курс російського рубля до гривні на території ОРДО, видає “дозволи на вивезення готівкової іноземної валюти/гривні через митний кордон ДНР для оплати витрат на лікування і навчання” та навіть випускає “платіжні карти” і обслуговує відповідні “банкомати”. Щоправда, “ЦРЛ ДНР” встановив кореспондентські відносини лише з південноосетинським комерційним банком “Міжнародний розрахунковий банк” (через який ідуть кошти з російського федерального бюджету) та “Державним банком ЛНР”. Контролює в окупованих районах Донеччини виробництво горілчаного контрафакту, його реалізацію як в ДНР і ЛНР, так і в цілому в Україні, має значний вплив на інших кримінальних авторитетів, що зберігають власні позиції в економіці ОРДО, а також задіяні в масштабних схеми контрабанди до Росії і України та у зворотному напрямку. Тричі обирався до Верховної Ради за списком Партії регіонів – у 2006, 2007 і 2012 рр., завжди входив у ПР в неформальну групу Ріната Ахметова та у всіх своїх діях орієнтувався виклично і особисто на цього олігарха. Сьогодні на території окупованої Донеччини Бобков має спільний вугільний бізнес із екс-соратником по парламентській фракції ПР, олігархом-колаборантом Андрієм Орловим на базі як копанок, так і частини віджатих державних шахт. А також продовжує вести справи із сином свого давнього партнера Михайла Ляшка (відомого як донецький кримінальний авторитет Мішаня Косий, убитий у 2015 р. в окупованому Криму) В ячеславом.
Як наслідок, лише за кілька місяців її “роботи” вдалося віджати понад два десятки кредит 10000 грн ринків переважно в інтересах Захарченка, що викликало певні тертя з “міністром доходів і зборів ДНР” Олександром Тимофєєвим та його бізнес-партнером Костянтином Кулешовим, які також активно займалися експропріацією торгових точок, але на свою користь. Тепер на чолі цієї “тимчасової комісії” Завдовєєва замінив керівник фракції “Донецька республіка” Олександр Костенко (колишній особистий охоронець Захарченка носити показове прізвісько Скромний), а цю ротацію супроводжував саме дме Тимофєєва-Кулешова.
Банк надає широкий перелік сучасних банківських послуг корпоративним клієнтам та громадянам, включаючи міжнародні розрахункові та валютні операції. Банк має хороший рівень фінансової стійкості, що є необхідною умовою збереження конкурентних переваг по залученню кредитоспроможних клієнтів та депозитів населення. Передбачено поповнення, окрім останнього місяця.Максимум – на 1, 3, 6 і 12 місяців, виплата щомісячно.
Грановський – неконфліктний на публіці, віддає перевагу кулуарному вирішенню питань в закритому режимі, але має вирішальний вплив на всі процеси, що відбуваються у ДНР у промисловості, сфері торгівлі та “зовнішньоекономічної” діяльності. Зокрема, до його групи відносять “в. о. міністра вугілля та енергетики ДНР” Едуарда Голенка, котрий раніше очолював ДП “Донецька вугільна енергетична компанія”(ДВЕК, це українське державне підприємство входило в зону спільних бізнес-інтересів Ріната Ахметова та сина Віктора Януковича Олександра), і “радника з питань ПЕК глави ДНР”, теж колишнього топ-менеджера ДВЕК Михайла Полякова. Тепер уся ця група активно долучена до процесу так званої “націоналізації” українських підприємств на території ОРДО. Незмінно перебуває на своїй “мінфінівській” посаді з часу її утворення в кінці 2014 р., за майже три роки помітно збагатився, зокрема, за допомогою махінацій із обмінним курсом при розрахунках, коли при введенні російського рубля як основної валюти “мультивалютної фінансової системи республіки” був встановлений грабіжницький курс по відношенню до гривні.
До цього 35-річний Дегтяренко значився пересічним “депутатом парламенту”, куди потрапив після незаконних “виборів” у листопаді 2014 р. В результаті одразу подавши у відставку з посади “керівника” Лутугинського району (пробув у такому статусі трохи більше місяця), передавши “повноваження” у Лутугиному громадянину Росії, відомому бойовику-найманцю НЗФ “Зоря” Єгору Руського (у 2016-му останньому вдалося благополучно повернутися із награбованим в РФ і навіть балотуватися, щоправда невдало, у мері рідного міста Ухта Республіки Комі). Паралельно “спікер НР ЛНР” є одним із двох заступників Плотницького у місцевій “партії влади” – русі “Світ Луганщині”. Очолив “парламент” псевдореспубліки 1 квітня 2016 р., коли ватажку ЛНР Ігорю Плотницькому вдалося скинути зі “спікерського” крісла свого внутрішнього конкурента в колаборантському середовищі Олексія Карякіна, котрий змушений був терміново тікати за межі ОРЛО.
Очолив виконавчий комітет “партії влади” Ігоря Плотницького – сепаратистського руху “Світ Лугащіне”, в якому станом на серпень цього року значитися понад 93 тис. Членів (до його лав записали майже всіх місцевих бюджетників, студентів та працівників “націоналізованих” підприємств). Разом з тим, є депутатом Народної заради ЛНР” від “Луганського економічного союзу” Зінаїди Надьон і досі офіційно входити до складу цієї “парламентської фракції”. Ціла низка генералів ЗС РФ безпосередньо пройшла війну на території окремих районів Донеччини. До свого призначення в “Радмін” 53-річна Тихонська значилася головним спеціалістом із соціальних питань фонду “Добротолюбіє”, розташованого, як і вся влада квазіреспубліки, у захопленому бойовиками навесні 2014-го приміщенні Луганської ОДА. За офіційною і дуже неконкретизованою інформацією, “основним напрямком роботи фонду є реалізація благодійної програми “Ковчег спасіння”, яка складається з комплексу заходів з реалізації низки цільових програм, спрямованих на вирішення конкретних цілей”.
44-річний Ходаковський чи не найвідоміший зрадник присязі українському народові. До російської агресії був начальником відділу Центру спеціальних операцій “А” (спецпідрозділ “Альфа”) при Управлінні СБУ в Донецькій області. Під час подій на київському Майдані брав участь у штурмі Будинку профспілок, де розміщувався штаб тодішньої опозиції до режиму Януковича. З качаном на Донбасі так званої “російської весни” одразу перейшов на бік російського агресора, будучи завербованим спецслужбами Росії, ймовірно, вже давно. Є одним з ключових “активів” в ОРДО донецького мільярдера Ріната Ахметова. Ходаковський тривалий час контролював західні рубежі ДНР та мав свою частку в контрабанді продуктових вантажів та ліків, що йшли в зону АТО. Давній партнер донецького “православного” олігарха, нині громадянина Росії Віктора Нусенкіса, чиї промислові активи на території ОРДО потрапили у березні 2017 р.
Маючи у своєму розпорядженні не лише підрозділи “контррозвідки” або “із захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом”, а й “прикордонну службу”, 47-річний Пасічник із завданням власного збагачення цілком справляється. У крайньому разі завжди можна організувати вбивство своїх внутрішніх ворогів, списавши злочин на “дії українських ДРГ”. Щоправда, і на “голову МДБ ЛНР”, і на представників його найближчого оточення також здійснювалися замахи, ймовірно, на замовлення того ж Плотницького. Після “націоналізації” мережі супермаркетів АТБ на їх базі було створен мережу магазинів “Народний”, що належить дружині Плотницького Ларисі. Саме через ці крамниці реалізовувалися продукти харчування з гуманітарної допомоги, що надходить із Росії до Луганська (з усієї кількості гуманітарки до простих жителів доходити не більше 10%). “Глава ЛНР” також “націоналізував” на свою користь гіпермаркет “Епіцентр”, контролює чорний ринок обміну валют і разом зі своєю коханкою, “міністром охорони здоров’я ЛНР” Ларисою Айрапетян налагодив продажів у місцевих аптеках російських ліків із “гумконвоїв”. Остання влітку 2016-го була вимушена переховуватися від “МДБ ЛНР”, а у вересні того ж року Айрапетян несподівано померла в одній із луганських лікарень.
Одночасно є польовим командиром бойовиків на прізвісько Француз, “начальником загону особливого ризику “Легіон” МНС ДНР” у званні “полковник”, “депутатом Народної заради ДНР” та секретарем виконкому сепаратистської організації “Донецька республіка” – “партії влади” в окупованій Донеччині. У всіх своїх іпостасях виконує функції “фахівця з особливих доручень” особисто “глави ДНР” Олександра Захарченка, виступаючи його тараном проти внутрішніх конкурентів в середовищі колаборантів. Виступає ключовою “точкою збору” колаборантів – важливим центром окупаційної адміністрації на території ОРДО, навколо якого групуються колишні активні члени місцевого осередку Партії регіонів і чиновники Донецької міської ради та облдержадміністрації.
53-річний Пілавов народився в Грузії в грецькій сім’ї, альо вже після восьмого класу вступив до Ворошиловградського будівельного технікуму, згодом закінчив Луганський сільськогосподарський інститут за спеціальністю “сільськогосподарське будівництво”. Був, по суті, становим хребтом влади Партії регіонів у Луганську. Будучи на момент російської окупації Луганська навесні 2014 р. Першим заступником міського голови Сергія Кравченка, котрий швидко втік із ОРЛО, перейняв на себе всі важелі господарського управління містом. Саме за вказівкою кредит без довідки про доходи Пілавова комунальне підприємство “Експлуатаційно-лінійне управління автошляхів” одразу стало завозити для потреб бойовиків шини, бетонні блоки та проводити вирубку дерев у лісопосадках.
Одна з найбільш довірених осіб Олександра Захарченка – як його секретар регулює “доступ до тіла” ватажка з боку інших колаборантів. Вдало лавірує між різними центрами в “адміністрації” Захарченка, зокрема, між жорстко конфліктуючими номінальним очільником цього “відомства” Максимом Лещенко та фактично найвпливовішим у ньому “віце-прем’єр єром ДНР” Дмитром Тапезніковим та фактично приставлена російським ФСБ до “глави ДНР” в ролі своєрідного “наглядача”.
Без поповнення та дострокового зняття.Капітал – на 6 і 12 https://psp-wp-test.objectsdev.com/bank-u-telefoni-kreditna-kartka-za-2-hvilini/ місяців, виплата у кінці строку з капіталізацією. 3DS може бути дуже ефективним у припиненні шахрайства третьої сторони.
Головний негласний конкурент місцевого ватажка Ігоря Плотницького, з котрим перебуває у перманентному і жорсткому конфлікті передусім навколо контролю над контрабандними потоками вугілля, пально-мастильних матеріалів, продовольства та ліків. Паралельно убезпечив себе тім, що ревного виконує будь-які накази Луб’янка янкі, які передає йому формальному підлеглий, “керівник відділу контррозвідки МДБ ЛНР” Володимир Пайо (останній насправді є високопоставленим офіцером ФСБ РФ і приставлений російською спецслужбою до центрового луганського “гебіста” як своєрідний “смотрящій”). Митрополит Іларіон (Шукало) перевів усі внутрішні розрахунки для частини Донецько-Маріупольської єпархії УПЦ МП, що перебуває на підконтрольній ДНР території, на використання російського рубля (за курсом гривні до рубля 1 до 2) та встановив нові підвищені розцінки на обряди й продажу церковного начиння. Це викликало обурення деяких кліриків, які зауважили, що в умовах війни “підвищення тарифів” обтяжливе для парафіян. У відповідь митрополит оголосив таких священнослужителів “саботажниками” і почав погрожувати виведенням їх за межі єпархії та наданням негативних характеристик, які у подальшому не дозволять знайті місце в інших єпархіях УПЦ МП. Вже сама Філіппова просунула свою 24-річну доньку Олександру на посаду “першого заступника начальника головного розвідувального управління ДНР” із присвоєнням їй звання “майора”.
Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв’язку ім. Генерала армії Єпішева був відправлений на Урал – в місто Кунгур Пермської області, де служив у військах ППО політпрацівником. Звільнився з російської армії у 1997 р., тоді ж повернувся у Донецьк, де спочатку став працювати вчителем історії та фізкультури, а потім – у різних фірмах з виробництва поліетилену. Біографія 57-літнього Бобкова пов’язана з Будьоннівським районом Донецька. У лихі 90-ті він як директор місцевого колгоспного ринку мав справи зі своїм старим знайомим по місцевій боксерській секції Гіві Немсадзе – ватажком ключового організованого злочинного угруповання на службі Ахметова. У 2002-му став головою Будьоннівської райради, паралельно з 2004-го – керівник Донецького міського осередку Партії регіонів, будучи фактичним партійним контролером від ахметовців діяльності мера Донецька Олександра лук’янченка. Бобков отримав підвищення – своїм заступником в облорганізації ПР його зробив всесильний на тій годину Борис Колесніков, у 2012 р.
“головнокомандуючого народної міліції ЛНР” Сергія Ігнатова Євросоюз офіційно включивши у санкційний список тих, кому заборонено в’їзд на територію ЄС та арештовано їхні активи. Насправді ж за цим вигаданим прізвищем і позивним “Тамбов” ховаються російські генерали, які координують дії “армії ЛНР” та забезпечують її зброєю й іншими необхідними засобами для ведення війни. Зокрема, йдеться про випускника Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища генерал-майора ЗС РФ 50-річного Сергія Кузовльова, який брав участь як у війні в Чечні, так і у так званого “миротворчому контингенті” в зоні грузинсько-абхазького конфлікту.
Posted: July 29, 2025 2:32 pm
The issue of taksu is also one of honesty, for the artist and the viewer. An artist will follow his heart or instinct, and will not care what other people think. A painting that has a magic does not need to be elaborated upon, the painting alone speaks.
A work of art that is difficult to describe in words has to be seen with the eyes and a heart that is open and not influenced by the name of the painter. In this honesty, there is a purity in the connection between the viewer and the viewed.
As a through discussion of Balinese and Indonesian arts is beyond the scope of this catalogue, the reader is referred to the books listed in the bibliography. The following descriptions of painters styles are intended as a brief introduction to the paintings in the catalogue, which were selected using several criteria. Each is what Agung Rai considers to be an exceptional work by a particular artist, is a singular example of a given period, school or style, and contributes to a broader understanding of the development of Balinese and Indonesian paintng. The Pita Maha artist society was established in 1936 by Cokorda Gde Agung Sukawati, a royal patron of the arts in Ubud, and two European artists, the Dutch painter Rudolf Bonnet, and Walter Spies, a German. The society’s stated purpose was to support artists and craftsmen work in various media and style, who were encouraged to experiment with Western materials and theories of anatomy, and perspective.
The society sought to ensure high quality works from its members, and exhibitions of the finest works were held in Indonesia and abroad. The society ceased to be active after the onset of World War II. Paintings by several Pita Maha members are included in the catalogue, among them; Ida Bagus Made noted especially for his paintings of Balinese religious and mystical themes; and Anak Agung Gde Raka Turas, whose underwater seascapes have been an inspiration for many younger painters.
Painters from the village of Batuan, south of Ubud, have been known since the 1930s for their dense, immensely detailed paintings of Balinese ceremonies, daily life, and increasingly, “modern” Bali. In the past the artists used tempera paints; since the introduction of Western artists materials, watercolors and acrylics have become popular. The paintings are produced by applying many thin layers of paint to a shaded ink drawing. The palette tends to be dark, and the composition crowded, with innumerable details and a somewhat flattened perspective. Batuan painters represented in the catalogue are Ida Bagus Widja, whose paintings of Balinese scenes encompass the sacred as well as the mundane; and I Wayan Bendi whose paintings of the collision of Balinese and Western cultures abound in entertaining, sharply observed vignettes.
In the early 1960s,Arie Smit, a Dutch-born painter, began inviting he children of Penestanan, Ubud, to come and experiment with bright oil paints in his Ubud studio. The eventually developed the Young Artists style, distinguished by the used of brilliant colors, a graphic quality in which shadow and perspective play little part, and focus on scenes and activities from every day life in Bali. I Ketut Tagen is the only Young Artist in the catalogue; he explores new ways of rendering scenes of Balinese life while remaining grounded in the Young Artists strong sense of color and design.
The painters called “academic artists” from Bali and other parts of Indonesia are, in fact, a diverse group almost all of whom share the experience of having received training at Indonesian or foreign institutes of fine arts. A number of artists who come of age before Indonesian independence was declared in 1945 never had formal instruction at art academies, but studied painting on their own. Many of them eventually become instructors at Indonesian institutions. A number of younger academic artists in the catalogue studied with the older painters whose work appears here as well. In Bali the role of the art academy is relatively minor, while in Java academic paintings is more highly developed than any indigenous or traditional styles. The academic painters have mastered Western techniques, and have studied the different modern art movements in the West; their works is often influenced by surrealism, pointillism, cubism, or abstract expressionism. Painters in Indonesia are trying to establish a clear nation of what “modern Indonesian art” is, and turn to Indonesian cultural themes for subject matter. The range of styles is extensive Among the artists are Affandi, a West Javanese whose expressionistic renderings of Balinese scenes are internationally known; Dullah, a Central Javanese recognized for his realist paintings; Nyoman Gunarsa, a Balinese who creates distinctively Balinese expressionist paintings with traditional shadow puppet motifs; Made Wianta, whose abstract pointillism sets him apart from other Indonesian painters.
Since the late 1920s, Bali has attracted Western artists as short and long term residents. Most were formally trained at European academies, and their paintings reflect many Western artistic traditions. Some of these artists have played instrumental roles in the development of Balinese painting over the years, through their support and encouragement of local artist. The contributions of Rudolf Bonnet and Arie Smit have already been mentioned. Among other European artists whose particular visions of Bali continue to be admired are Willem Gerrad Hofker, whose paintings of Balinese in traditional dress are skillfully rendered studies of drapery, light and shadow; Carel Lodewijk Dake, Jr., whose moody paintings of temples capture the atmosphere of Balinese sacred spaces; and Adrien Jean Le Mayeur, known for his languid portraits of Balinese women.
Agung Rai feels that
Art is very private matter. It depends on what is displayed, and the spiritual connection between the work and the person looking at it. People have their own opinions, they may or may not agree with my perceptions.
He would like to encourage visitors to learn about Balinese and Indonesian art, ant to allow themselves to establish the “purity in the connection” that he describes. He hopes that his collection will de considered a resource to be actively studied, rather than simply passively appreciated, and that it will be enjoyed by artists, scholars, visitors, students, and schoolchildren from Indonesia as well as from abroad.
Abby C. Ruddick, Phd
“SELECTED PAINTINGS FROM THE COLLECTION OF THE AGUNG RAI FINE ART GALLERY”